Драгоманов

Етнічна карта Ставропольського краю / этническая карта ставропольского края

Вирішив раптово створити карту народів Ставропольського краю. Ідея в мене була давно але бракувало інформації, аж ось недавно oleg_lisowski виклав карту н. п. цього регіону по національностям, а також acer120 кидав лінк на книгу "Этнический атлас Ставропольского края". Тому на основі цих двох джерел і трохи вікіпедії я намалював цю карту.

На жаль оригінальний png файл важить 50 мб, тому викладу тут полегшену версію.

Умовні позначення:
Червоний — росіяни > 75%
Світлочервоний — росіяни від 50% до 75%

Рожевий — росіяни < 50%

Зелений — даргинці

Вишневий — ногайці

Голубий — чеченці

Жовтий — туркмени

Темнооранжевий — карачаєвці

Темносиній — вірмени

Світлосиній — турки

Салатовий — татари

Оливковий — інші народи (греки, грузини, азербайджанці, єзиди, цигани тощо)

Сірий — н. п. у яких нема домінуючого етносу

Темний — великі міста.

Підкладка — топографічна карта краю. Спочатку я хотів зробити карту без неї, але з нею ще краще бо добре помітно назви н. п., дороги, річки і т. п.

Карта за даними перепису 2010 р.

Деякі зауваження

1) Більшість різнокольорових плям в центральній і західній частині краю — це дрібні села і хутори з населенням 100-200 чоловік, але часом вони розміщені на значній відстані від більших н. п., тому так і кидаються в очі. Також часто поруч з такими "моноетнічними" селами знаходяться більші н. п. де домінують росіяни але значна частка нацменів.

2) Також трохи дивна ситуація навколо Кисловодська. Там "Атлас" показує низку  карачаєвських сіл, але на топокарті цих сіл немає. Можливо вони виникли недавно, або це якісь присілки, я толком не зрозумів, тому просто замалював область навколо міста.

3) На сході, південном-сході і півночі краю значні райони є слабозаселеними або зовсім пустими. Яка там ситуація насправді, не знаю. Спочатку хотів залишати ті райони пустими але зрештою домалював кольори найближчих сіл щоб карта мала завершеніший вигляд.

В подальшому, як дійдуть руки хочу домалювати до неї етнічні карти суміжних районів нац. республік.

Можливо ця карта буде цікавою для sevabashirov, pollotenchegg, timbes5, nikola_rus.


козак

Троєградська агломерація

Агломерація Сіверодонецьк-Лисичанськ-Рубіжне.
Червоне — територія 3 основних міст алгомерації.
Темночервоне — села і малі міста.
Сіре — промислові зони.
Оранжевий — дороги, чорний — залізниці, синій — річка Сіверський Донець.

lucem non ab oriente

Магнетерия.

На каждой карте по истории Нового Времнни, есть некая огромная территория условно обозначенная как Речь Посполитая.


Рядом с ней соседствует не меньшая территория, но вся она в лоскутках различного цвета. Это есть Священная империя римлян, которые германцы. В противовес примитивной трактовке той истории как сугубо некой польской оккупации, внутренняя карта Речи нисколько не польская и не менее лоскутная, даже куда более фрагментарная чем та самая СРИ. Сей пример от польского автора тому доказательство:


Сии разноцветные клочки территорий на деле частные владения родовитых семей Речи Посполитой, по сути государства внутри государств, объеденные под некой условной крышей общих интересов. Вся эта магнетерия, способная к молдавским походам и упорно блещущая собственными вольностями по сути является особой континентальной элитой внутри псевдо единого государства. Генетическая память вещь упрямая и передается из поколения в поколение. Collapse )

козак

Знову про карти

Наткнувся в своїх запасах на стару карту розселення словян того ж автора карти якого я якось постив раніше:

Так от чим вона погана? перше що одразу кидається в очі - якась неймовірна пустота на просторі від Дністра і до верхів'їв Десни. Що мотивувало автора зробити одну з найосвоєніших і густозаселених областей східної Європи пусткою мені невідомо. Дальше не краще - уличі живуть якимось неймовірним маленьким анклавом на середній течії Бугу, це виглядає не лише неприродньо а й абсурдно, анклавно рзселились і сіверяни, при чому автор розмістив ще якісь їхні поселення на Дону. Так там були словянські поселення, але чому між ними пустота? Чому сіверяни не заселяли родючі землі лісостепової Курщини неясно. Натомість північний ареал розселення словян автор не пошкодував. Словени в нього густо заселили все від Ростова і до Чудського озера, хоча в тому районі і зараз густота населення не перевищує 5-10 чол. на квадратний кілометр а без населення міст вона взагалі буде мізерною, 1000 років тому жителів там було ще менше, і вони навряд чи були словянами. Так само і словянська колонізація Волго-донського межиріччя протікала досить повільно, і на IХ ст., як автор написав у заголовку, словяни добрались максимум до Москви-ріки. Про це можна почитати наприклад Седов. Славяне в древности, М., 1994. Хоча і він розглядає проблематику досить упереджено, присвоюючи багатьом сумнівним пам'яткам слов'янське походження. Одним словом я трохи змінив дану карту на більш логічну версію, хоча робив я її кілька років тому, і за той час мої погляди трохи поміняли (зокрема щодо бужан, полян, словен), але вона принаймні більш реалістична ніж та що є.


Варто додати що такі племена як поляни й ільменські словени все більше сучасних дослідників вважають віртуальними, фантазією книжників, тому що в часи написання літописів про племена з такою назвою вже не було відомо. Достеменно можна говорити про племена які знає Костянтин Багрянородний, а це Древляни, Уличі, Драговіти, Кривичі і Севери. Низку племен згадує і Баварський географ, однак їх інтерпретують зовсім по різному. Переважно серед них точно бачать бужан, уличів, сіверян і древлян, інші назви важко зрозуміти. Тому загалом проблема раннього словянства далека від вирішення.
козак

Землі князів Острозьких

Нова моя карта - володіння Острозьких в кінці XVI - на початку XVII ст. Варто уточнити що на цій карті зображені усі землі які належали Острозьким з середини XV ст. до вигасання роду, при чому вони не належали їм одночасно. Зокрема Турівська волость належала К. І. Острозькому лише кілька десятиліть на початку XVI ст., а спадок Т. І. Гольшанської на Білорусі був в кінці XVI ст. відсуджений в Острозьких Х. П. Радзивілом, як віно його дружини К. Острозької.

Драгоманов

Князі і магнати Великого князівства Литовського

За останній час у мене накопилась низка історичиних і не дуже карт власної роботи, і щоб вони марно не пропадали - буду їх потрошки викладати тут.
На цій карті зображені володіння найбільших князів, шляхтичів і бояр у кінці XV ст. (конкретно між 1470 і 1487 рр.). Різними відтінками зображені різні за походженням роди. Відтінки червоного - Рюриковичі, зеленого - Гедиміновичі, жовто-оранжеві - православна шляхта, вдтінки синього - католицька шляхта (переважно литовського походження). Щодо Київщини, Смоленщини, Жмуді, Західної Литви, Пн. Білорусі не знайшов джерел на даний період, але якісь з зображених тут родів точно там були.

Використана література і джерела:
http://vln.by/node/52 - Генеалагічныя табліцы старадаўніх княжацкіх і магнацкіх беларускіх родаў 12-18 стагоддзяў
Яковенко Н.
Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна
Кром. Меж Руссю и Литвой.
Атласи Великого князівства Литовського
Карти А. Яблоновського
Карти Н. Темушева


https://drive.google.com/file/d/1fka5nFOfbjcnfgyyFEg4YxS-FwX_AOW7/view?usp=sharing якісніший варіант на гугл диску

козак

Взяття Києва галичанами в 1150 році в контексті боротьби між гілками Рюриковичів

Незабуваймо про плідну співпрацю галичан і предків росіян в справі утисків клятих волиняк.

Originally posted by borys_javir at Взяття Києва галичанами в 1150 році в контексті боротьби між гілками Рюриковичів
28 серпня 1150 року галичани на стороні союзу суздальців та сіверців відтіснили коаліцію волинян, киян, поляків, угорців, чорних клобуків і половців та увійшли в Київ.



Взяття Києва галичанами в 1150 році в контексті боротьби суздальської та волинської гілок Рюриковичів за Київ
Після того, як в 1099 році галичани здобули незалежність від Русі, майже 50 років тривало затишшя між ними та русами. Але князі київські з волинської гілки Рюриковичів не полишили спроб заволодіти Галичиною. З середини 1140х років починаються нові походи в Галицьку землю (“земля” в літописах є рівносильним сучасному “країна”, “держава”: наприклад, “Руська земля”, “Угорська земля” тощо), які, щоправда, завершувалися або патовими ситуаціями, або ж перемогами галичан. Після приходу до влади в Києві Ізяслава Мстиславича, галицький князь Володимирко спочатку зайняв нейтральну позицію, але потім більше схилявся до союзу з представником іншої, суздальської, гілки Рюриковичів - Юрієм Довгоруким (в 12 ст. було дві рівноправних гілки Рюриковичів: суздальська та волинська гілки), зокрема і через те, що Ізяслав організував у Болохівській землі окремий уділ з центром в Котельниці, звідки посаджений там Ростислав Юрійович мав загрожувати Галичині. Не сприяла примиренню і підтримка русами Івана Берладника, галицького вигнанця.
Навесні 1149 р. союз Володимирка з Юрієм Довгоруким був скріплений шлюбом Ярослава Володимировича (пізніше відомого як Осмомисл) з Ольгою Юріївною. З другої половини 1149 р. союзники Ізяслава Мстиславича, угорці та поляки, виступили йому на допомогу, але суздальський Юрій Довгорукий та чернігово-сіверські Ольговичі відтіснили Ізяслава на Волинь. Війська союзників волиняків загрожували і Галицькій землі, однак Володимирко зимою 1149–1150 рр. сам вторгнувся на Волинь і обложив міста Шумської волості. Наприкінці зими 1150 р. Володимирко виступив назустріч війську Ізяслава Мстиславича, який спішив на допомогу Луцьку, обложеному суздальськими та сіверськими військами. Але жодна з сторін не наважилась дати битву. Почались переговори, у яких князь Володимирко взяв на себе роль посередника. Компромісний мир під Луцьком в березні 1150 р. фіксував визнання за Юрієм Довгоруким київського престолу, кордони Волині встановлювались по Горині. Правда, Володимирко не спішив віддавати захоплені прикордонні волинські міста та укріплення.
Весною 1150 р. боротьба відновилась знову - Ізяслав Мстиславич отримав підмогу від угорців і, використовуючи невдоволення киян Юрієм Володимировичем, рушив до Києва. Мстислав Ізяславич з чорними клобуками блокував Переяслав. Ізяслав Мстиславич з угорцями здобув Білгород і, несподівано для Юрія Довгорукого, ввійшов у Київ. Володимирко через Болохів та Мунарев поспішив до Києва, наздоганяючи волинську рать. Ізяслав Мстиславич встиг домовитись з дядьком Вячеславом і разом з союзниками та сином Мстиславом, який відступив з-під Переяслава, виступив проти галичан. Обидва війська зустрілися на р. Ольшанці. Чисельність полків Володимирка вразила його противників. Першими злякалися половці, які повернули коней. За ними стали відступати кияни, далі – чорні клобуки. Ізяслав Мстиславич з угорцями теж мусив відступати до Києва, куди з чернігівськими полками вже підходив Юрій Довгорукий. Вячеслав Володимирович втік у Вишгород, а волиняни з угорцями, прикриваючись дружиною Мстислава Ізяславича, стали відходити на Волинь. 28 серпня 1150 року Юрій Довгорукий та Володимирко вступили до Києва.
В погоню за волинянами були послані Святослав Всеволодович та Борис Юрійович. Скоро до них приєднався і Володимирко - він спішив зайняти якомога більше волинської території. Менше всього його цікавили вигоди свата Юрія Довгорукого, який безпечно бенкетував у Києві, святкуючи перемогу.
Поміж Рюриковичами, своїми далекими родичами, Володимирко, логічно, вибрав союзником тих, кого менше за все цікавила Галичина як об’єкт посягання, - суздальців. Але вони внаслідок безладу в своєму середовищі та орієнтування на північні землі не змогли закріпитися в Києві. Майже відразу боротьба між русами за Київ та війна волинської гілки Рюриковичів проти галичан відновилася. Причому, на стороні волинських князів зазвичай виступали поляки, угри, половці та чорні клубоки. В цьому є історично-етнічна логіка: історична леґенда пов’язує поляків із наддніпрянськими полянами, на землях яких закріпилися руси та викристалізувалася літописна Русь, а інші народи взагалі були не слов’янського походження, довгий час кочували (своєрідні антагоністи цивілізації у формі осілості), причому половці та чорні клобуки традиційно виступали на боці руських / київських каганів в боротьбі із слов’янами. Галичани ще довго давали їм належний опір, захищаючи свою землю та своїх кревних.
З річницею перемоги над завойовниками, галичани!
Галичино, будь щаслива!
козак

Велике князівство Литовське на українських картах

Натрапив нещодавно на відносно новий шкільний атлас з історії України 2013 року. Та ще новіший атлас, 2016 року.
І от ці творіння мене приємно здивували. Одразу видно що наша історична географія не стоїть на місці і робить успіхи, правда не без допомоги білоруської іст. географії. Хоча в дечому, чесно кажучи навіть опереджає білорусів.
Вот наприклад. Чудова карта ВКЛР часів Вітовта. Кількома постами раніше я вже критикував самопальні інтернетні карти ВКЛ, що ж до цієї то вона напрочуд хороша.

По перше одразу видно різний статус різних земель у складі ВКЛ, їх неоднорідність, і не так поступально і нездоланно показаний натиск литовців, як наприклад в старих картах нульових http://2.bp.blogspot.com/-8cvsR8hEa-s/Vpppor4dxpI/AAAAAAAAAUs/0JQBV_0jK6c/s1600/%25D0%25A3%25D0%25BA%25D1%2580.%25D0%25B7%25D0%25B5%25D0%25BC%25D0%25BB%25D1%2596%2B%25D1%2583%2B15%25D1%2581%25D1%2582..jpg
Ще один плюс це те що автори вибирали менші часові проміжки у порівнянні з попередніми картами, тому їм вдалось показати більше подій і більше акцентувати увагу не зміни які відбувались на українських землях.
Дуже добре що автори показали удільні князівства - Київське, Подільське, Сіверське, Володимирське, адже вони після смерті Ольгерда і Кейстута часто виступали проти Ягайла і фактично були самостійними по відношенню до Вільна. Однак Кревська унія значно підсилила можливості останнього і він взявся за ліквідацію уділів неслухняних родичів.

Є в карти і дрібні недоліки, деякі з них однак кидаються в очі. Це в першу чергу кордони уділів і земель. Наприклад автори показали що між Берестям і Володимиром існував соєрідни "коридор" Вітовта, хоча в реалі його не було, про що свідчать пізніші докменти, от хоча б старіші карти тих ж авторів де нема цих коридорів https://izno.com.ua/wp-content/uploads/2014/11/lu.png

Трошки криво зображено Острозьке князівство, але це не дуже суттєво насправді. Не має Збаразької волості, яка принаймні до 1430 р. вже виділилась в окреме князівство, немає Четвертинської волості та Звягольської. Не до кінця ясний статус земель північніше Пинська, але вони скоріш за все входили до Пинського та Клецького князівств а не були великокняжим доменом.
Київське князівство сильно розтягнулось на схід тому що йому обрізали кусок лівобережжя, http://www.hist-geo.net/media/blogs/blog/BRE/Kiev_2_publ.jpg
Не виділена Яголдаєва тьма на схід від Курська. Трошки не вірно показані кордони Степанського і Дубровицього уділів, але суттєвий плюс що правильно показано Чарторийське князівство на відміну від білорусів які його малювали кривувато. Трохи забагато, здається вділили Гольшанам і Заславлю білоруському, але там кордони толком не зафіксовані до кінця 15 ст.
От здається все, якщо ще знайду щось буду доповнювати.
Таким чином бачимо що карта насправді дуже хороша, має багато плюсів, видно що автори старалися, і звертали увагу на найменші деталі, Події дати і більшість кодонів показано достовірно. Є, звичайно і низка мінусів, але це лише свідчить про те що авторам треба і далі вдосконалюватись і краще працювати з джерелами